Навчання

kids read

Батькам про попередження жорстокого поводження з дітьми

Із  часів появлення людини на Землі люди використовували в тих або інших цілях насильство. Чим могутнішою ставала людина, тим більше були масштаби насилля. Неперевершеним "рекордсменом" в історії людства за масштабами насильства безсумнівно є двадцяте століття, у якому люди (якщо їх можна так назвати), завдяки технічному прогресу, вдосконалили механізм знищення собі подібних і застосували його до мільйонів і мільйонів жителів нашої й планети.    Ми вважаємо себе цивілізованими людьми, забуваючи про те, що одним з основних ознак цивілізованості є вміння обходитися без насильницьких методів як у керуванні державою, так і в відношеннях між людьми. Ми називаємо дикими й страшними середні століття, випустити з уваги, що в ті часи населення було набагато менше, ніж нині.

Величезна кількість міжнародних організацій намагаються протидіяти насильству, збираються міжнародні конференції, що обговорюють методи боротьби з насильством, але вал насильства поки зупинити не вдається. І, швидше за все, не вдасться, якщо не вийде відгородити від насильства дітей.

У цьому зв'язку досить цікаві дані соціологічного опитування. За даними таких опитувань виходить, що кожна третя дитина протягом  року була піддана прямому насильству. Отут мова йде про насильство, з яким дитина зустрічається поза домом. Але адже величезна кількість дорослих людей уважають, що насильство – це досить ефективний метод виховання.

Однак прихильникам такого "виховання" невтямки, що насильство перешкоджає розвитку в дитини здатності контролювати своє поводження (а виходить, не є засобом виховання). Пояснюється це тим, що в дитини, до якої застосовуються насильницькі методи, не виробляється необхідне почуття провини (у її свідомості покарання заміняє провину, полегшує її), що не дає розвиватися усвідомленню себе як особистості. Для дитини шкідливо як недостатнє почуття провини, так і надмірне, коли провина гнітить її. У розумному ступені ("золота середина") почуття провини є життєво важливим у формуванні й підтримці в нормі здорової свідомості.

Крім того, один з наслідків насильницьких методів покарання – ототожнення себе з агресором, і як наслідок у дитини з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим – норма. Згодом, коли дитина стає дорослою, вона точно також поводиться зі своїми дітьми.

Пригнічення дитини приводить до того, що вже в дорослому віці вона намагається довести навколишньому свою значимість будь-якими доступними способами. Коріння гордині виростає із психічного придушення батьками дітей. Всі тирани, деспоти й диктатори (від сімейних до державних) у дитинстві жорстоко придушувалися родителями.

Слід зазначити й те, що насильство буває не тільки на фізичному рівні. У відносинах дорослих і дітей (втім, як і в будь-яких міжособистісних відносинах) можна виділити також насильство психологічне й енергетичне.

Коли мова йде про насильство, говориться в основному про неприпустимість фізичного насильства стосовно дітей. Однак не менш небезпечно в плані наслідків і такі види насильства, як психологічне. Ще сумніше, коли насильство фізичне з'єднане із психологічним.

А що ж все-таки варто розуміти під насильством родителями над дітьми? Міжнародне Суспільство по попередженню насильства над дітьми в такий спосіб визначає внутрісімейне насильство над дітьми:

Дії дорослого вважається насильством над дитиною, якщо:
• дорослий б'є або лає дитину, тому що в нього (дорослого, а не дитини!) виникли власні проблеми;
• дитина зробила якийсь неспритний учинок, виявив зайву самовпевненість або сказала щось невлад, а дорослий його образив, принизив;
• дорослий залишив без догляду маленьку дитину;
• дорослий не вислухав дитину;
• дитині не забезпечена реалізація фізичних потреб (у їжі, одязі, чистоті, медичному обслуговуванні);
• дитина позбавлена можливостей реалізації духовних потреб (в освіті, книгах…);
• над дитиною знущаються, ображають або принижують її;
• дитиною маніпулюють для рішення власних проблем, одержання вигоди;
• дитині прищеплюють шкідливі звички, знайомлять зі сторонами життя, про які їй знати рано (алкоголь, наркотики, паління, порнографія).
       Що ж можна порекомендувати батькам, які б хотіли відмовитися від використання насильницьких методів, але не знають, як це зробити?
       По-перше, усвідомити, що ці методи неефективні і навіть небезпечні як для фізичного, так для психічного й морального здоров'я дитини.
    По-друге, усвідомити, що служить поштовхом для застосування насильства стосовно   дітей, і тут важлива умова – цей "поштовх" необхідно шукати тільки усередині себе, а не зовні.
     По-третє, навчитися володіти собою, тому що в більшості випадків батьки застосовують насильницькі методи через те, що не здатні стримуватися.

Чи дивитися дитині телевізор?

Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.

Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.

Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.

Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.

Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.

Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:
* діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;
* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;
* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;
* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;
* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.» Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості. «Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ні яких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність

Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?

Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.

Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ.

Розвиток мови й спілкування у дітей дошкільного віку

Ваша дитина – унікальна і найкраща, сама розумна та сама красива, бо вона саме ВАША і тому найдорожча!

Ми прагнемо зробити її щасливою, забезпечуємо її потреби у любові та спілкуванні. Розвиток мови є вирішальним фактором у психічному розвитку дитини і саме дорослий впливає на цей процес.

У дітей дворічного віку відбувається різкий стрибок у розвитку мовлення. Малюка вже легше зрозуміти, тому що він ясніше висловлює свої думки. Щоправда, чимало слів він вимовляє ще неправильно, деякі — у скороченому, спрощеному вигляді. Словниковий запас значно збільшується — до 300 слів, а в кінці третього року життя дитина свідомо вимовлятиме вже до 1300 слів.

Більше за все малюку подобається говорити. Адже в нього нарешті з'явилася можливість довідатися про безліч предметів, і, показуючи на них пальцем, дитина засипає вас питаннями: «А що це?.. А це?.. А для чого це?..» Вона бага­торазово повторює нові слова, в різних людей питає про одне й те саме.

Малюк починає ускладнювати своє мовлення, вимовляє фрази з 5-6 слів, уживає прикметники, прислівники, дієсло­ва, використовує вставні слова, підрядні речення. Дуже лю­бить роздивлятися картинки, при цьому багато говорить, запитує, уважно й з цікавістю слухає казку.

Деякі татусі й мами вважають, що з дитиною в цьому віці краще говорити спрощеною, «дитячою» мовою, яку вона нібито краще розуміє. Будь ласка, втримайтесь від спокуси, ви помиляєтеся. Адже малюк прекрасно розуміє значення того чи іншого слова, але ще не може правильно його вимо­вити. Спотворюючи слова, ви тільки затягуєте той довго­очікуваний момент, коли маля почне чітко і правильно ви­мовляти слова. Поступово, слухаючи нормальне мовлення, дитина й сама навчиться говорити, як треба.

І ще одна деталь, яку треба враховувати. Малюк часто буває незадоволений, коли його не розуміють, тому нама­гайтеся зрозуміти і виконати його прохання. Якщо це не­можливо, поясніть чому. Але в жодному разі не сердьтеся на дитину за те, що вона не зовсім зрозуміло вислов­люється. Важливо не просто розмовляти з нею, а саме спілкуватися.

Заключний стрибок у розвитку потреби в спілкуванні спостерігається на 3-м року життя, але при цьому яскраво виявляється невідповідність між прагненням спілкуватися й виробленням навички спілкування.

Діти взаємодіють із однолітками в спільних іграх, які стають для них своєрідним фактором громадського життя. У грі вони за своїм розсудом поєднуються, самостійно діють, здійснюючи ігровий задум. На форми й способи взаємодії в ранні роки життя дитини впливає наслідування навколишньої.

Наслідування, характеризують основні особливості нервово-психічної організації молодшого дошкільника. Ці якості в значній мірі впливають на характер взаємин між дітьми.

Трирічна дитина не має міцно закріплених уявлень, недостатньо добре розбирається у відносинах і зв'язках між явищами навколишнього життя, тому легко вірить всьому, наслідує наочному прикладу. Він охоче й енергійно повторює за іншими й відтворює готові зразки жестів, манер, слів. Досліджуючи психологічну основу цієї особливості молодших дошкільників, учені рекомендують широко використати наслідування в дитячих іграх, особливо спрямованих на вміння спілкуватися, взаємодіяти один з одним. У дітей цього віку наслідування може бути й примітивним, що нагадує механічне копіювання, і точним, яскравим. Однак навіть у наслідувальній діяльності діти проявляють активність і самостійність, наприклад, у виборі предмета наслідування, способі вираження й т.д..

Здебільшого   батьки, які хочуть допомогти дитині навчитися говорити, використають тільки цей один метод – просять дитини повторити слово, що вони говорять. Батькам, що бажають, щоб їхня дитина навчилася не тільки наслідувати батьків у проголошенні слів, але й сприймати мир через ці слова, можна у своїй практиці використати ігри-вправи, які пропонує доктор психологічних наук Е. Смирнова (за матеріалами журналу "Материнство").

Перш ніж приступати до самих ігор, ознайомтеся з основними вимогами, які необхідно дотримувати.

1. Ці заняття (як, втім, і всі інші) повинні бути цікаві для маляти й радувати його.
2. Неприпустимо змушувати дитину робити те, що вона не хоче або не може.
3. Заняття повинні бути короткими: не більше 3-5 хвилин – довше дитина 1-3 років не може удержати свою увагу на чомусь одному. Краще повторювати ці заняття в різний час і в різних ситуаціях, щоб діти відразу дізнавалися їх і розуміли, що від них потрібно.
4. Всі заняття по розвитку мови необхідно включати у власну діяльність маляти: слова повинні опиратися на його конкретні враження.

Дорослий разом з дитиною спостерігає за живими або іграшковими об'єктами. При цьому він виразно описує все, що вони бачать. Наприклад: "Дивися, яка киця, які в неї лапки, хвостик, доторкнися, яка в неї сіра шубка, киця сидить спокійно, давай її покличемо – киць-киць, іди сюди".  Або: "Дивися, яка машинка! У неї коліщата, дверцята, віконця, вона може їздити сюди. Давай її покатаємо. Поїхала машинка, давай скажемо разом: "Поїхала машинка". При цьому важливо, щоб діти могли виявити свою активність – виконати прості рухи, сполучаючи, зв'язуючи їх зі знайомими й незнайомими словами. Зрозуміло, що всякі прояви активності й інтересу дитини до предмета варто обов'язково підтримувати й заохочувати.
Читання забавок

Дорослий багаторазово повторює простенький віршик, забавку або казку. Коли текст уже добре знайомий маляті, наприкінці  кожного рядка можна робити паузу, спонукуючи його вимовити відсутні слова. Наприклад: "Я люблю свою… (конячку)" або "Жилися-були дід і…(баба)". Так виходить своєрідний діалог, що звичайно приносить маляті велике задоволення.
Знайомство з новим словом

Нове слово, що означає дію, уводиться разом зі знайомими словами, що позначають предмет або суб'єкт цієї дії, підсилюючи в такий спосіб інтерес до слова й закріплюючи певні словосполучення. Наприклад: "Сашко їсть, а курочка клює, і курчата клюють, і горобчики клюють… От як вони клюють… Що курочка робить? Покажи, як вона клює…" і т.д. Природно, що при цьому розглядаються відповідні картинки або виробляються необхідні дії з іграшками.
Доручення, яке потребує відповіді-дії

Дорослий просить дитину щось знайти, принести або показати. Складність такого доручення залежить від розвитку мови дитини – як пасивної, так і активної: доручення повинне бути малюку зрозуміле й доступне, але вимогати від нього зосередженості, а не механічних дій. Найпростіше прохання – принести іграшку, що лежить на очах, коли ніщо не відволікає увагу дитини. Більш складне – знайти й принести іграшку, відібравши її серед інших: спочатку двох, потім трьох і т.д. Ще складніше – знайти іграшку, що лежить не на самому  видному місці: потрібен цілеспрямований пошук.

Наступні завдання включають пошук вже не одного, а двох предметів: "Принеси спочатку ведмедика, а потім м’ячик". Так, поступово ускладнюючи доручення, можна привчити дитини регулювати свої дії словом – поки ще словом дорослого. Але така дія, по інструкції, більш усвідомлено й довільно, ніж спонтанні рухи: щоб виконати доручення, дитина якийсь час повинен утримувати в розумі слово дорослого. Допомогти їй можна, повторивши слово. Бажано, щоб і малюк сам повторював, що йому потрібно принести, а виконавши завдання, сказав, що приніс.

Звичайно, такого роду доручення можна давати, тільки якщо дитина може й хоче їх виконати. Якщо ж вона відмовляється й не реагує на прохання, змушувати її не треба.

Аналогічно наведеним вище іграм можна спробувати й самим придумати нові ігри для вашої дитини.

Скоромовки

Для вироблення правильної мови корисно вчитися голосно й чітко вимовляти скоромовки В самій назві "скоромовки" утримується умова швидко вимовляти слова. Але звуки, які ми звичайно вимовляємо легко й просто, тут вимовляються на превелику силу. Розподіл звуків у скоромовці припускає ускладнену побудова мовообразуючих органів, занадто складну їхню координацію. Скоромовки корисно вимовляти всім бажаючим, щоб навчитися говорити красиво й чітко, але особливо вони корисні для тих, хто має дефекти мови.

Слухання казок, забавок, пісеньок у запису.

Серед дієвих методів розвитку мовлення у дітей є і простий але забутий метод слухання. Майже кожен з нас мав у дитинстві програвач з платівками та із задоволенням слухав казки, дитячі пісеньки. Сьогодні, вже можна знайти у продажу диски CD із записом казок для малят. Саме слухання, а не розглядання мультфільмів, де дитина тільки сприймає рухливу картинку, сприяє розвитку активного слухання, збагачує словник, вчить емоційно збагаченій мові.

Саме з 3-х років маля починає засвоювати отриману інформацію, наче губка, яка всмоктує воду. Воно безупинно поповнює свій словник, приписуючи відомим йому словам нові значення й ознаки. Деякі діти вже пробують читати книжку по літерах, інші ж — по складах.

На четвертому році життя словниковий запас вашої дити­ни вже досягає 1500-2000 слів, у мові з'являються прислівники, числівники, займенники, службові слова. Не біда, якщо малюк ще плутає закінчення чи неправильно ста­вить наголоси. Наслідуючи дорослих, добре вимовляє свис­тячі звуки («с», «з»), майже чітко — шиплячі й сонорні. Щоп­равда, поки нічого страшного немає в тому, що він не вимов­ляє звук «р». Якщо в дитини не виходить щось, як треба, або вона намагається вимовляти «р» на так званий «французький манер» (горлом), зверніться за консультацією до логопеда.

З початком відвідування дитячого садочку для батьків починається нова епоха — боротьба з бруталь­ними чи нецензурними словами й висловами. Якщо вас тривожать не дуже грамотні вислови дитини, то часто буває досить пояснити, що так розмовляють тільки ті люди, які погано вчилися в школі й не читають книжок. Які почуття хоче висловити малюк, вимовляючи вголос те чи інше слово цієї категорії? Прислухайтеся і знайдіть їм адекватну заміну. Навчіть дитину висловлю­вати свої почуття точно, але цивілізовано, пристойно. Поспостерігайте, в яких саме випадках малюк починає вживати ненормативну лексику. Це відбувається випад­ково чи він намагається просто роздратувати вас? Тоді варто задуматися, навіщо йому це потрібно. І пам'ятай­те, що дитина моделює свою поведінку, копіюючи в усь­ому старших. Дуже часто вона прагне бути схожою на того дорослого, котрий є для неї авторитетом, і при цьому зовсім неважливо, як часто вони спілкуються.

Скоромовки

Для вироблення правильної мови корисно вчитися голосно й чітко вимовляти скоромовки В самій назві "скоромовки" утримується умова швидко вимовляти слова. Але звуки, які ми звичайно вимовляємо легко й просто, тут вимовляються на превелику силу. Розподіл звуків у скоромовці припускає ускладнену побудова мовообразуючих органів, занадто складну їхню координацію. Скоромовки корисно вимовляти всім бажаючим, щоб навчитися говорити красиво й чітко, але особливо вони корисні для тих, хто має дефекти мови.

Слухання казок, забавок, пісеньок у запису.

Серед дієвих методів розвитку мовлення у дітей є і простий але забутий метод слухання. Майже кожен з нас мав у дитинстві програвач з платівками та із задоволенням слухав казки, дитячі пісеньки. Сьогодні, вже можна знайти у продажу диски CD із записом казок для малят. Саме слухання, а не розглядання мультфільмів, де дитина тільки сприймає рухливу картинку, сприяє розвитку активного слухання, збагачує словник, вчить емоційно збагаченій мові.
Читання книжок

Безумовно, немає кращого засобу, яке винайшло людство, ніж книга у розвитку мови. Книжки несуть дитині розуміння добра та зла, знайомлять з першими моральними категоріями, розвивають емоційну мову, збагачують словник. Яскраво ілюстровані книжки виховують смак та почуття красивого.

Проконсультуйтесь у вихователя які художні твори підходять для дитини четвертого року життя.

Розвивальні ігри

Існують певні ігри, які спрямовані на розвиток мови. Велика кількість таких ігор є у дитячих журналах, у літературі для батьків, присвяченій вихованню і розвитку дітей. Вправи на добір ознак предметів, порівняння якостей, узагальнення, класифікацію будуть розвивати не тільки мову, а й і розум вашої дитини.

Характерна риса чотирирічних дітей — емоційна не­стабільність, нестійкість, підвищена збудливість. У цьому віці малюку буває ще важко зосередитися. У його пам'яті залиша­ються лише яскраві події — ті, що справили на нього велике враження. Тому часто, навіть уміючи розрізняти кольори та їхні відтінки, дитина може намалювати собаку червоним кольором, а дерево — фіолетовим. У 4 роки малюк виявляє особливу цікавість до слів, їхньої вимови, тому з ним легко розучувати скоромовки й лічилки.

Читаючи дітям книжки, не забувайте звертати їхню увагу на опис природи, а також мотивацію вчинків героїв. Найсприят­ливіший час для читання — після сніданку, за 1,5-2 години до обіду, у другій половині дня —з 16 до 18 години. Саме в цей час підвищені розумова активність і здатність до сприйняття й об­роблення нової інформації, малята з задоволенням слухають дорослих, прекрасно розуміють і сприймають зміст прочитано­го. Оповідання найкраще читати 3-4 рази в тиждень, по одно­му на день. Казку ліпше розповідати після денного сну.

Уважніше прислухайтеся до того, що говорить ваша дитина, її мовлення в цьому віці дедалі збагачується новими словами. До 5-ти років малюк вже почне вживати досить довгі, складні фрази, багато й охоче розповідає про бачене й почуте. Мов­лення в нього стане багатше й яскравіше, якщо ви постійно розмовлятимете з ним, а найголовніше — уважно слухати, при­чому із задоволенням.

Дитина вже може узагальнювати, запам'ятовувати і точно відтворювати нову інформацію. Чим краще вона вміє мислити, тим більш різноманітним стає її мовлення, і навпаки. Якщо ма­люк з інтересом фантазує (але не живе у своєму особливому світі фантазій і ілюзій), не засмучуйте його, говорячи, що тако­го не буває.

Чотирирічному малюку може подобатися вимовляти вуль­гарні й брутальні слова, він радо спостерігає при цьому за ре­акцією батьків. Але може існувати і така проблема: дитина не завжди правильно вживає і витлумачує такі просторові зв'язки між прийменниками (над — під, за — перед, у — на, вверх — вниз, на — в тощо). Що ж робити?

Для початку часто використовуйте їх протягом дня, демон­струючи зв'язки між ними на практиці. При цьому не забувайте запитувати, показуючи картинки, де лежить яблуко, де стоїть будиночок, де сидить пташка, котик?

Малюк грає в кімнаті або, наприклад, ви разом з ним заби­раєте іграшки — попросіть його поставити (чи дістати) машин­ку на полицю (з-під стільчика). Якщо він усе зробив правильно, — справа пішла на лад. Не забувайте час від часу перевіряти, чи правильно дитина вживає вивчене поняття. Допомагаючи накривати обідній стіл, запитайте, чи вона ставить тарілки на нього або під нього? Коли малюк бере склянку і наливає моло­ко, то — чи в склянку (усередину) чи на неї? Тут дуже важливий елемент гри.

Не забувайте, що розуміти й співставляти такі просторові по­няття, як «учора», «сьогодні», «завтра» й правильно вживати їх у мовленні малюк остаточно навчиться тільки в п'ятирічному віці.

У 5 років дитина повинна чітко вимовляти шиплячі й со­норні звуки, підбирати слова на задану букву, розрізняти на слух звуки в слові. Деякі діти можуть відчувати труднощі у вимові складних слів, насичених опозиційними звуками (скажімо, «королева»). Тому дуже радимо вчити малюка виділяти, чути в слові окремі звуки, насамперед — початковий і кінцевий. Той звук, який ви хочете виділити, вимовляючи слово по складах, обов'язково потрібно вимовляти протяжно. Тоді його буде легше розчути. Дитину також не­обхідно вчити вимовляти протяжно початковий і кінцевий звуки в слові. Ці заняття можна урізноманітнити з викорис­танням ігрових прийомів. Наприклад, знаходити іграшки, предмети в кімнаті, назви яких починаються на той самий звук. І лише коли дитина навчиться виділяти звуки в слові, можна починати вчити її літерам.

Причому краще вчити малюка не за шкільним букварем, з за абеткою — за кубиками. Складаючи їх, дитина буде од­ночасно і поступово опановувати грамоту. Вимовляти букви слід коротко («б», «в», «г», а не «бе», «ве», «ге»). Це сприяє більш легкому їхньому засвоєнню і виробленню свідомого, плавного читання.

У цьому віці допитливість дітлахів, їхній інтерес до світу величезний. А от навички читання ще дуже незначні. Тому купуйте своїй дитинці книжки з коротким і насиченим текс­том, одночасно — з великим шрифтом.

Навчіть малюка не тільки слухати читання, а й переказу­вати своїми словами почуте. Так дитина краще засвоїть йо­го зміст, навчиться пригадувати події, змальовані в книжці, отже, у такий спосіб покращиться і її пам'ять.

У життя п'ятирічної дитинки вже входять такі поняття, як час («учора», «сьогодні», «завтра») і кількість («один», «бага­то»), які, до того ж, вона вже вміє правильно вживати. У 6 років, якщо її правильно вчити, дитина зможе непогано чи­тати й писати. При цьому врахуйте, що тривалість одного заняття (читання, писання чи навіть малювання) у п'ятирічному віці не повинна перевищувати 15 хвилин.

НАВЧАННЯ ГРАМОТІ

Навчання грамоті в  д/з і школі проводиться аналітико-синтетичним методом. Це значить,  що дитину вчать відрізняти склади й звуки,  тобто  вміти   ділити слова на склади,  розрізняти в ньому окремі звуки. Цьому важко навчитися без спеціальних вправ.
1. 1. Для того   щоб навчити дитину читати, необхідно насамперед дати поняття про слово й речення.
2. У цьому зв'язку можна назвати дитині кілька предметів: стіл,  лялька, ліжко й підкреслити, що всі речі ми називаємо словами, а от  речення передає закінчену думку: "Що я зробила? Так, я взяла книгу".
3. Речення складається з декількох слів. Після того  як дитина  навчилася правильно визначати кількість слів у реченні (речення краще на початку брати  без прийменника), можна попросити його самостійно придумати речення з 2-4 слів. Якщо це викликає  труднощі, підкажіть слова.  Наприклад: кішка, молоко, хліб, блюдце".
4. Коли дитина навчиться виділяти слова в реченні, можна приступити до виділення  складів у слові. Нехай  дитина поставить руку так,  щоб тильна сторона долоні майже торкалася підборіддя,  і скаже яке-небудь слово. Скільки  разів підборіддя торкнеться руки при цьому, стільки складів  у слові. Краще спочатку брати слово, що складається із двох складів: Ма-ма, Ми-ша й т.і.
5. Непогано пограти в  гру  "Угадай наступний склад".  Ви називаєте перший склад, а дитина нехай продовжує:"Ри…? ма…?,  і т.і.  Після цього запитаєте, який склад перший,  який другий?
6. 4. Потім можна перейти до аналізу  звукового  складу слова. Всі слова складаються зі звуків. Назвіть дитині  знайомі слова, виділяючи в слові перший звук: "Який звук перший у твоєму імені: Ка-тя? А тепер давай знайдемо останній звук, послухай як він звучить: тя.
7. Можна пограти в гру: "Угадай скільки звуків".   Дорослий пропонує пограти у гру «Вгадай, скільки звуків?». Дорослий , називає будь-яке слово та кидає м’яча дитині, а дитина ловить м’яч та говорить скільки у слові звуків, а потім кидає м’яч назад.
8. 5. Знайомство із буквою.
9. Називаючи звук, добре показувати й його графічне зображення тобто букву на кубику чи у абетці. Починати можна з таких букв: а, о, у, и, м, ш, с, к. Тільки називати їх слід вірно: ка, ша та т.і.
7. Після того, як дитина засвоїла декілька голосних та приголосних, можна складати склади на кубиках чи розрізної абетки. Складання букв у склади – це складний процес. Не треба торопити дитину та дратуватися, якщо у неї одразу не вийшло.
8. І ось коли дитина навчилася складати склади у слова, можна приступати до занять читанням. Запропонуйте дитині згадати, з яких складів  складається слово, а потім покажіть його у книжці. Спочатку дитина буде читати як би за пам’яттю потім читання стане усвідомленим.
9. Після того, як дитина навчилася читати за складами (злітне читання, склади співаються), пропонуйте читати тільки вголос.
10. Процес читання дуже складний для дитини, вона швидко втомлюється тому непогано періодично давати дитині відпочивати. Дитина прочитає 2-3 слова, потім ви, це і полегшить засвоєння та й підвищить цікавість до читання.

Бажаємо Вам успіхів і задоволення від співпраці з Вашим  чудовим малюком!

Дбаємо про дітей з 1966 року!
З нами Ваша дитина в безпеці!

Завідувач: Григорів Надія Миколаївна
Тел: (0342) 53-34-80